Оленку скерувала у притулок служба у справах дітей. Мама в неї- алкоголічка, роботи не має. Як вони жили досі- Бог знає. За три місяці перебування у притулку питання її влаштування так і не вирішилось. А щоб не мати проблем, місцеві керівники вирішили прийняти рішення — повернути дитину в сім’ю.

–Куди мені її везти? Мати в черговому запої. Вона відмовилась навіть забирати доньку. В хаті- не палено. Їсти нема нічого,- бідкається Оленчина тітка, котру заставили забрати з притулку племінницю і відвезти до матері.

…Шукаю найкращі чоботи (якщо їх можна так назвати), запасні штани, кофтини. –Дитинко, як же ти там будеш?.. А воно щасливе: -До мами їду!!!

«Якщо посадовій особі стало відомо про дитину, яка залишилась без батьківського піклування — вона негайно зобов»язана повідомити про це відповідні органи». Так говорить чинне законодавство.

Я хочу запитати і постійно запитую директорів шкіл і голів сільських рад : як можеш, ти, лягати спати, нагодувавши своїх дітей? З якою совістю ти спиш, якщо знаєш, що десь, на краю села, в холодній хаті не спить голодне дитя?

З якими очима ти проситимеш щастя в Бога для своїх дітей, коли сам навіть не повернув голови в бік чужої біди?