Хлопця привезла міліція. Явно виражена олігофренія. Згідно Положення про притулок- ми не маємо права його прийняти, але кому воно потрібне буде,якщо не приймемо. Оформляємо документи, викликаємо швидку і влаштовуємо хлопця в лікарню. Єдине слово,що розібрали-«Калуш».

– І то вже багато. Немає ж у Калуші сотнів олігофренів, ще й тих, хто пропали. Посилаємо повідомлення в міліцію і в службу у справах дітей м.Калуша: Так, мовляв, і так: потрапив до нас хлопчик, приблизно 11 років, олігофрен. Перевірте, чи не губились у вас такі.

Відповіді немає.

Проходить вже третій тиждень. Юрист оформляє стенд «Діти в розшуку»», раптом, впізнає на одній з фотографій нашого підкидька: розшукується житель Калуша. Номер телефону. Тут же дзвонимо до родичів, заспокоюємо їх, що дитина жива, знаходиться у притулку м.Львова. А через кілька днів приїздять родичі з претензіями. Виявляється, що хлопця викрали, бо отримав велику спадщину з-за кордону. Слава Богу, що кривдники не знищили, а посадили в потяг,пославши світ за очі, і думали, що його вже ніхто не знайде. А воно, бачите, як повернулось?

Правда, прийшлось доказувати родичам, що лист – повідомлення було послано в той же день, як оформляли дитину. А що робили відповідальні працівники міліції, які отримали нашого листа і не відреагували на нього - нехай розбираються собі на місці.

Кажуть: Хто не працює, того й не б’ють.