Ніхто так не мріє про волю, як представники ромської національності. Воля у них в крові. Голодні, голі-босі, вони готові замерзати в полі під копицею, в посадках, і найбільша кара Божа для них- притулок чи інтернат. Наші урядовці ніяк не можуть змиритись, що такий стереотип мислення виробився в них віками, що то їх природа така — бути циганами.

Вони всі на один манер: народжені в Закарпатті, однак, виписані невідомо куди. Їхні батьки всюди і водночас- ніде. У них часто відсутні документи, тому навіть при великому бажанні віддати дитину рому без порушення її прав — неможливо. Навіть, якщо мати має довідку і свідоцтво про народження, то все одно забирає своє дитя, щоби притягти його на вокзал до першого-ліпшого місця, де можна стати і жебракувати, а спати покладе в колекторі чи впосадці, під голим небом.

Доходило до абсурду: ще не встиг працівник притулку, який відвозив чергову групу циганчат, прийти на роботу, а вже дітей, яких позавчора відвезли в Ужгород, в черговий раз, знову, доставила міліція.