КОЛИ ДІТИ МАЮТЬ ПРОБЛЕМИ З НАВЧАННЯМ, ПОГАНО
ПОВОДЯТЬСЯ В ШКОЛІ АБО СТАЮТЬ «БЕЗНАДІЙНИМИ
ПОКИДЬКАМИ» — психологи, й експерти з психічного здоров»я одностайно стверджують, що винні саме батьки.

НАМ НЕОДНОРАЗОВО ПРИХОДИЛОСЬ ЧУТИ ВІД СВОЄЇ ДИТИНИ:
«НЕ ХОЧУ!»
«НЕ БУДУ!»
-НЕ ПІДУ СЬОГОДНІ В ШКОЛУ!
-НЕ БУДУ ПРИБИРАТИ!
-ВИ ВСІ ДУРНІ!Я ВАС НЕНАВИДЖУ!

ЯК ПРАВИЛЬНО ЗРЕАГУВАТИ НА ТАКУ ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ?

Неправильна реакція батьків призводить до конфлікту з дитиною, непорозумінь, а в подальшому — до агресії підлітка, до самовільних залишень сім»ї, асоціальної поведінки дитини.

Нижчеподані типові батьківські реакції на поведінку дитини, які є неправильними.
Уважно прочитайте їх!

Подумайте, чи так Ви спілкуєтесь з своєю дитиною?
ЗНАЙТЕ:

Застосування у вихованні своєї дитини хоча би однієї з реакцій у будь-якій ситуації-не призведе до вирішення проблеми, а тільки загострить її.

СТАРАЙТЕСЬ НІКОЛИ НЕ ІТИ ХИБНИМ ШЛЯХОМ У СПІЛКУВАННІ ЗІ СВОЄЮ ДИТИНОЮ
УСЕ РІЗНОМАНІТТЯ ВАШИХ ВІДПОВІДЕЙ НА ЗАПРОПОНОВАНІ РЕПЛІКИ ДІТЕЙ МОЖНА КЛАСИФІКУВАТИ.

РЕАКЦІЇ БАТЬКІВ МОЖНА КЛАСИФІКУВАТИ НА 12 РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ. МИ НАЗВЕМО ЇХ ДАЛІ.

ОБДУМАЙТЕ СВОЮ РЕАКЦІЮ НА ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ І СПРОБУЙТЕ КЛАСИФІКУВАТИ КОЖНУ З НИХ, ЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ЯКОМУ З НАЗВАНИХ ТИПІВ ВОНА ВІДПОВІДАЄ:

1.Наказ, директива, команда
Змусити дитину щось робити,даючи вказівку або розпорядження: «Мене не цікавить, що роблять інші батьки!», «Ти маєш прибрати на подвір’ї!», «Ти не маєш права говорити отак з матір»ю!», «Негайно повертайся бавитися з Оксанкою та Михайликом!», «Досить скаржитись!»

2.Попередження, зауваження, погроза

Сказати дитині,якими будуть наслідки,якщо вона щось зробить: «Якщо ти так зробиш,то пошкодуєш!», «Ще одне зауваження і ти вийдеш з цієї кімнати!», «Краще так не поводитися, ти знаєш, чим це може для тебе закінчитися!»

3.Повчання, моралізаторство, застереження

Радити дитині, що її варто або обов’язково потрібно робити: «Тобі не слід так поводитися!, Ти мусиш це зробити»,»Ти завжди маєш поважати дорослих!».
Повідомлення кладуть на дитину тягар зовнішнього авторитету, обов’язку. Діти можуть відповідати на всі ці «повинен» , «потрібно», «необхідно» опором і ще сильнішим відстоюванням своєї позиції («Ти маєш завжди поважати своїх учителів»). Вони можуть змусити дитину відчувати недовіру з боку батьків або викликати в неї почуття провини — «я поганий» («Тобі не слід так думати»).

4.Поради, готові рішення, пропозиції

Давати дитині поради та пропозиції того, як можна вирішити її проблеми, пропонувати їй відповіді та вирішувати замість неї: Чому ти не запрошуєш Михайлика та Оксанку побавитися до себе?», «Зачекай кілька років, а тоді подумаєш щодо свого рішення про коледж», «Подружися з іншими дівчатками або хлопчиками».

Такі повідомлення діти часто переживають свідчення того, що батьки не довіряють здатності дитини самій прийняти рішення. Вони можуть призвести до формування в дитині почуття залежності й припинення розвитку самостійності (Що мені потрібно зробити, тато ?»). У дитини також може з’явитися відчуття, що батьки її зовсім не розуміють. Поради можуть призвести до того, що дитина перестане розвивати свої ідеї.

5.Нотації, повчання

Вплинути на дитину за допомогою фактів, контр аргументів, логіки, інформації або власної думки. «Школа може стати твоїм найкращим спогадом і збагатить тебе цінним досвідом». «Діти мають вміти вживатися між собою», «Якщо діти навчаться справлятися з домашніми обовязками, вони стануть відповідальними,дорослими людьми», «Подивися на це так: твоя мати потребує допомоги з домашніми клопотами», «Коли я була така як ти — мені доводилося працювати вдвічі більше за тебе!».

Діти зазвичай ненавидять нотації. Повчання роблять з дитини учня, створюють відчуття підпорядкованості, неповноцінності. Діти часто не сприймають батьківських аргументів («Твої ідеї застарілі») і як дорослі, не люблять, коли їм доводять, що вони не праві. Іноді діти воліють ігнорувати факти («Ну і що»; «Начхати»; «Зі мною цього не трапиться»).

6.Оцінка, критика, докори, звинувачення

Висловити негативні судження або оцінку дитини: Ти неправильно міркуєш, твоя поведінка дуже не зріла, Ти помиляєшся, я просто не можу з тобою погодитись.
Ці повідомлення, мабуть, більше за інші спричиняють у дітей відчуття неадекватності, тупості, нікчемності: «Я поганий». Оцінки і судження батьків дуже впливають на «образ Я» у дитини. Як батько говорить про дитину, так і дитина говоритиме про саму себе. Критика також часто викликає контр критику («На себе б подивився», «Самі так робите»). Оцінювання змушує дітей приховувати свої почуття від батьків (« Якщо я їм скажу, мене лаятимуть»). Часта оцінка і критика призводять до того, що діти відчувають: Вони погані, батьки не люблять їх. Часто вони сердяться на все це, може навіть виникнути ненависть до батьків.

7.Вихваляння, погодження, потакання

Позитивно оцінювати дії або судження дитини з усіма погоджуючись: «Ти мій розумнику!», «Ти можеш усе робити добре!», «Я погоджуюсь з тобою!», «Думаю,ти маєш рацію».

Всупереч поширеній думці, що похвала завжди добре впливає на дитину, вона часто дає негативний ефект. Позитивна оцінка, що не відповідає образу «Я» дитини, може викликати ворожість («Я ненавиджу своє волосся»; «Я погано грав, незграбно»).

Відсутність похвали в родині, де зазвичай часто хвалять, може бути зрозуміла дитиною як критика (“На себе б подивився”; “ Самі так робите“), Оцінювання змушує дітей приховувати свої почуття від батьків (“Ти нічого не сказала про мою зачіску, отже, вона тобі не подобається”). Похвала часто сприймається дитиною як маніпуляція – як спосіб м’яко змусити дитину робити те, що хочеться батькам («Ти говориш це тільки для того, щоб я добре вчився»). Діти часто збентежуються, коли їх хвалять привселюдно, перед друзями. Іноді діти виявляють, що батьки їх не розуміють, коли хвалять. І можуть звикнути до похвали, стати залежними від неї і навіть вимагати її (“Правда, я добре це зробив?”, Як я виглядаю?”).

8.Обзивання, насмішки, присоромлення

Змусити дитину почуватися дурною, нечемною, засуджувати її: «Ти зіпсований хлопчисько!», «Ти поводишся наче тварина!», «годі тобі, дитино!».

Можуть мати руйнівний вплив на образ “Я”. Найпоширеніша відповідь на це-послати повідомлення назад (“Ти сам лідер ”). Якщо таке повідомлення йде від батька з метою вплинути на дитину, це зменшує ймовірність того, що дитина зміниться за допомогою реалістичного погляду на себе. Замість цього дитина знецінить батьківське повідомлення (“Мені не личить моя косметика. Це ж смішно”).

9.Тлумачення, аналіз, діагноз

Розповідати дитині про її мотиви або аналізувати, чому вона щось робить або говорить, стверджувати, що її наміри Вам зрозумілі і ставити діагноз «Ти просто заздриш Наталі», «Ти говориш так тільки для того, щоб понабридати мені», «Ти сам не віриш у те,що говориш», «Ти так думаєш тільки тому, що не дуже добре в школі».

Ці повідомлення створюють у дитини відчуття, що її викрили, що батьки, знають мотиви її поведінки. Цей батьківський діагноз може фруструвати дитину, негативно діяти на неї. Якщо цей аналіз, інтерпретації правильні, вона дратується, що її звинуватили несправедливо. Дуже частий аналіз повідомляє дитині , що батьки розумніші , мудріші, дитина відчуває надто велику перевагу з боку батьків . Повідомлення типу «Я знаю, чому» і «Я тебе бачу наскрізь» часто переривають спілкування й вчать дитину не звертатися до батьків зі своїми проблемами.

10.Розрада, підтримка

Спробувати підтримувати дитину, щоб вона краще почувалася, намагаючись змінити її настрій, ігноруючи її почуття або заперечуючи їх інтенсивність: «Завтра ти почуватимешся краще», «Через таке проходять усі діти», «Не турбуйся, усе буде гаразд, усе зміниться», «З твоїм потенціалом ти станеш відмінником», «Колись я теж так думав», «Зазвичай, ти добре даєш собі раду з іншими дітьми».

Ці повідомлення не надто помагають. Розрада може дати дитині відчути, що її не розуміють («Ти б так не говорила, якби знала, як я злякався»). Батьки вирішають, адже вони засмучені, що дитині погано. Такі повідомлення говорять дитині, що ви хочете, щоб вона припинила відчувати те, що відчуває (засмучення, образу).

Діти можуть розглядати розраду, як спробу змінити їх і часто перестають довіряти батькам («Ти говориш це тому, що хочеш підбадьорити мене»). Ці реакції часто можуть зупинити подальшу комунікацію, тому що дитина відчуває, що батьки не приймають її переживань такими, якими вони є, і хочете, щоб вони швидше припинилися.

11.Допитуваня, сумніви
Намагатися знайти причини,мотиви,підстави,вивідувати додаткову інформацію,щоб допомогти вирішити проблему: Колди ти почав так думати?, Чому тобі здається, що ти ненавидиш школу?
Зі скількома дітьми ти розмовляв про їхні домашні обов»язки! Хто підказав тобі таку думку? Хто вбив це тобі в голову? Що ти плануєш робити, якщо не підеш вчитиь до коледжу?

Ці, запитання можуть означати для дитини, що ви її не довіряєте, підозрюєте в чомусь, сумніваєтеся («Ти вимив руки, як я сказала?»). Діти відчувають у запитаннях загрозу, особливо якщо не розуміють, навіщо їх запитують («До чого ти хилиш?»).
Якщо ви ставите запитання дитині, яка хоче поділитися з вами своєю проблемою, вона може запідозрити, що ви хочете зібрати інформацію, щоб за неї вирішити цю проблему, а не дати їй змогу самій знайти потрібне рішення. Обмеження свободи висловлювання ускладнює комунікацію.

12.Відволікання, забавляння, переведення в жарт
Відволікти увагу дитини від проблеми, ухилятися від проблеми, розвіювати смуток дитини, жартувати з її проблем та їх важливостей, викидати сам факт наявності проблеми «Забудь про це», «Не будемо говорити про це за столом», «Поговорімо про щось приємніше», «Як твій футбол?», «Б’юсь об заклад, що навіть у президента немає таких проблем, як у нас»»Ми вже проходили через таке».

Дитина вважає, що не цікавить батьків, вони не поважають її почуттів. Діти дуже серйозні коли хочуть поговорити про щось. Дражніння, жарт можуть засмутити її почуватися скривдженими. Відволікання дітей від важких почуттів може дати тимчасовий ефект, але почуття не минають. Відкладені проблеми рідко розв’язуються самі по собі. Діти, як і дорослі, хочуть бути вислухані, вони вимагають поваги.

ЯКЩО У ВАШІЙ СІМ’Ї ВИНИКЛИ ПРОБЛЕМИ У СПІЛКУВАННІ ТА ВЗАЄМОРОЗУМІННІ ЗІ СВОЄЮ ДИТИНОЮ, ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВИ ВИКОРИСТОВУЄТЕ ХОЧА БИ ОДНУ З ЦИХ ПОМИЛКОВИХ РЕАКЦІЙ.

У КНИЗІ ТОМАСА ГОРДОНА «ВИХОВАННЯ БЕЗ НЕВДАЧ» ВИ ПОЧЕРПНЕТЕ НЕОЦІНИМІ ЗНАННЯ ТА ІСТОТНО ЗМІНИТЕСЬ У СТАВЛЕННІ ДО СВОЇХ ДІТЕЙ.
ВАШЕ ЖИТТЯ ЗМІНИТЬСЯ: ЗНИКНЕ БАГАТО ПРОБЛЕМ, ЯКІ Є У ВАС НА СЬОГОДНІ З СВОЇМИ ДІТЬМИ, РОДИНОЮ, ДРУЗЯМИ, КОЛЕГАМИ ПО РОБОТІ.
КНИГА ВЧИТЬ, ЯК ТРЕБА СЛУХАТИ, ЩОБ ДІТИ З ВАМИ ГОВОРИЛИ.