Періодизація — це певні етапи, внутрішня природна програма розвитку й становлення, що забезпечує повноту підготовки дитини до дорослого, зрілого життя. Життя, становлення і розвиток дитини починається від моменту її зачаття.

Від моменту зачаття дитина вже людина. Тілесно і душевно вона пов»язана з матір’ю, але духовно є іншою людиною. В утробі матері вже відбувається її духовний розвиток.
Найбільш значимим є духовний розвиток і становлення людини.

Дитинство – важливий етап у становленні та розвитку людини,період підготовки до дорослого життя .

Перший великий період у розвитку дитини починається від зачаття і триває до 12 років. Він триває на двох рівнях – зовнішньому і внутрішньому, як відображення внутрішнього способу дії і зовнішнього способу поведінки дорослих.

Життя і розвиток у дитини починається від зачаття. На дитину впливають, насамперед, батьки – їхній духовний, душевний і фізичний рівень розвитку.

1-й період – духовний розвиток дитини від зачаття до народження. Це період запам’ятовування дитиною внутрішнім, духовним зором душевного стану, душевних сил матері. Це її ставлення до найближчих – чоловіка, батьків, інших дітей, родичів – та до інших людей. Запам’ятати можна або душевні сили, або душевну убогість. Це і є той резерв душевних сил, з яким піде в подальше життя дитина. Цей період закінчується народженням дитини, коли вона починає сприймати себе не тільки духовно, а й душевно й тілесно.

2-й період – душевний розвиток. Він триває від народження до 3-х років. Дитина душевним поглядом запам’ятовує зовнішній малюнок поведінки батьків і їх душевні стани, схоплює їхні способи спілкування, чоловічий і жіночий підхід у ставленні до світу.
Це «фотографування» не усвідомлюється. Лише потім проявляється як спосіб діяльності у власному шлюбі.

3 –й період — тілесний розвиток. Триває від 3 до 5 років. За допомогою активного спілкування дитина розуміє сенс життя дорослих. На їхнє усвідомлення спрямована гра.
Дійсність свідчить: на жаль, розучилися грати дорослі, не вміють грати діти. Зсув смислів, їхня втрата у дорослих призвели до втрати споконвічних смислів із дитячих ігор, до прояву і закріплення за допомогою гри жорстокості, істеричності, імпульсивності. Роль гри велика. Якщо діти в цьому віці не навчилися грати, то не спроможні будуть це зробити і надал і- у 7-16 років.Тоді у 12-16 років діти не будуть здатні замислитись про сенс життя. Це буде для них чимось надуманим, малозрозумілим, малоприємним і нецікавим.

4-й період ( 5 -7 років) – початок нового етапу тріади, етап виховання духу, час слухняності, коли тіло і душа стримуються. У даний період любов до дітей має виявлятися в суворості. Це створює межі належного, дозволеного і недозволеного, надає дітям почуття захищеності й любові. Діти усвідомлюють, відчувають наявність цих рамок і своєю поведінкою ніби перевіряють їхню необхідність. Воля також шукає межі дозволеного. Тому зовнішні прояви активізації волі (зухвалість, упертість тощо) не повинні затуляти від батьків внутрішнього прагнення до любові, порядку і бажання слухатися. Тому краще ігнорувати зовнішній план, звертатися до внутрішнього, виявляти суворість. Саме в цей період вчаться відрізняти моральні категорії, духовне від душевного. Але розрізняти мало – треба зуміти зробити вибір і керуватися ним. У цьому дітям повинні допомогти батьки. Через спосіб життя батьків, що запам’ятала і продовжує бачити дитина, через розвиток її волі, слухняність, розвиток любові й пошани.

Досягнувши семирічного віку, дитина вже здатна розуміти, аналізувати мотиви своїх учинків і давати їм моральну оцінку. Тому із 7 років дитина може ( і повинна) сповідатися. У цьому самому віці дитина усвідомлює значення праці. Зовні це виявляється як готовність до роботи, а на внутрішньому плані – як здатність почути й відгукнутися на нестатки, виконати роботу з любові і слухняності. Це є праця. Якщо здатність до неї буде сформована, тоді праця все життя буде в радість. Розрізняють також самозабезпечення ( до нього дитину привчають з 1 – го року життя) і роботу – дії за здібностями, різні заняття ( з 4-х років). Одним із завдань цього періоду є навчити дитину повній щирій трудовій дії.

5 – й період (7 – 10 років) – провідним є душевне становлення дитини. Це молодший шкільний вік, коли на зовнішньому плані провідною є навчальна діяльність. Це дуже важливий вік, оскільки він закладає здатність навчатися, бути відкритим усьому новому на все життя. У цей період усвідомлення учнівства як радості відбувається глибоке закладення резервів душевних сил і здатність навчатися на все життя. Простежується цікава закономірність — якщо інтерес до навчання в дитини зник у 7 років, то в неї не вистачає душевних сил навчатися, починаючи з 15 – 16 років, якщо зник у 8 років — із 16 –17 років, якщо у 9 — із 17 -18. У цей період велике значення має особистість учителя, бо через його душевні багатства примножуються душевні надбання дітей.

У 6 –й (останній) період цього кола (10 -12 років) відбувається тілесне становлення, коли присутнє все, що відбилося з попередніх періодів, коли «освячується тілесне, формується атмосфера і настрій». На зовнішньому плані ми простежуємо активізацію всіх здібностей. На внутрішньому — засвоєння етапів трудової дії. Щоб відбулося засвоєння дитиною повної справжньої трудової дії, необхідне розуміння її сутності й допомога батьків.

10 – 12 років — початок підліткового віку. Традиційно цей вік вважається важким для батьків, вихователів і самих дітей. «Кризовий» вік, «вік самоствердження». З 12 років починається період активізації і прояву самостійності, а не самоствердження. Дитина на власному досвіді перевіряє і стверджується в тому, що запам»ятала. Запам’ятовує дитина насамперед, те, що бачить у своїй родині.

Якщо в родині батьки поважають один одного («стверджують один одного»), якщо панує атмосфера турботи, любові і взаєморозуміння, то й діти відчувають інших людей, їхні потреби. У родині має бути порядок, правила, за якими вона живе. Якщо цього немає, якщо батьки самоутверджуються один перед іншим, то діти це запам’ятовують, а потім виявляють власні бажання та примхи, самоутверджуються, бешкетуючи.